Позначки

,


Коли я ходила зарослими стежками Скородного після понад 50-річного спустошіння, то звернула увагу на те, що біля хат росли дерева особливих сортів. Вони не перетворювались в дичку. Генетика сортів була сильною і здається дикість природа не могла її перемогти. Звідки скородняни мали такі садженці, думалося мені тоді. Тепер я маю відповідь на це питання, а також на те, звідки переселенці з Бескидів мають таку силу до виживання, такий потяг до справедливості. Генетика!

ред.

https://www.facebook.com/ilkrohmal

Нещодавно отримав Довідку про реабілітацію ( у зв’язку з відсутністю сукупності доказів у вчинені злочину ) мого діда по материній лінії Горона Василя Максимовича, який був засуджений в 1946 році Військовим трибуналом військ МВС Дрогобицької області до 10 років ув’язнення з пораженням у правах на 5 років та конфіскацією майна, по статті 54-1 ”а” КК УРСР за «измену Родины» . І тут виникло у мене питання, а хто була ця «родіна» для діда, щоб її не зраджувати? Читаючи кримінальну справу, проживав життя свого діда і як з’ясовувалось , «Родіна» була – СССР.

Дід народився в 1894 році в селі Скородне, біля Нижніх Устрік в сім’ї селян середняків. В 9 років пішов до школи, де закінчив 2 класи, після школи до 1929року працював в господарстві свого батька.

З розповіді мами в період вірогідніше 1920-27 роки її батько, тобіш мій дід, двічі їздив чи то до Америки, чи Канади.   Навіть привіз звідти садженці дерев, яблунь і груш,   до речі деякі з них ще збереглись до цього часу . Можу стверджувати, бо ще доторкався до них в серпні минулого року, коли відвідував малу батьківщину.

З 1929 року самостійно займався сільським господарством, мав у приватній власності 6 моргів землі( це десь 3 гектари), які купив у 1928 році за 160 доларів, що підтверджує нотаріально засвідчений документ з цього приводу та наявність мапи( 1928 рік) Скородного з визначенням кадастрових номерів земельних ділянок, мав для цього ( з опису майна на момент арешту): плуг , соломорізку, молотилку кінну, крім цього мав невелику лавку по продажу дрібної мануфактури, в якій торгував ( за свідченнями одного із 8-ми односельчан займався спекуляцією ) до 1939 року і вважався селянином – середняком.

В 1937 чи 38 роках при заготівлі дров в лісі дід отримав перелом ноги, після цього майже рік лікувався.

В 1939 році з приходом червоної армії в західну Україну його на зборах мешканці села Скородне вибрали заступником голови сільської ради і тут я думаю з цього періоду пішов відлік часу: любити   «родіну CCCР». Діду на той час виповнилось 45 років. Любов до «родіни» тривала біля 2-х тижнів, після яких дід пішов ( за його словами із-за погроз його життю і вимогою залишити посаду голови , бо попередній відмовився виконувати обов’язки голови) за ріку Сян на територію Польщі в cело Береги-Гурні , це десь за 15-20 кілометрів від Скородного , де проживав до часу нападу військ Германії на СРСР і в тому ж 1941 році повернувся до сім’ї в с. Скородне .

Не було мабуть любові і до Польської влади, як свідчили свідки (мешканці с.Скородне) польська влада  в 1934 році засудила його на три роки за якоби перехід Польсько- Чехословацького кордону з метою привезення листівок, прокламацій , розклеювання їх на видних місцях Скородного, хоча тексту листівок ніхто не називав. Зі слів діда його дійсно двічі в 1934 році арештовувала польська поліція за підозрою в розклеюванні українсько-націоналістичних листівок , кожного разу на 2 місяці , але так як вина не була доказана, його не судили і відпускали. Перший раз 2 місяці він перебував у тюрмі м.Сянок, другий раз у тюрмі м. Перемишель.

При окупації на зборах села Скородне був вибраний агрономом, пропрацювавши з осені 1941 року до осені 1943 року, після чого за станом здоров’я агрономом не працював, а займався особистим селянським господарством . Після звільнення села від німецької окупації з приходом військ НКВД вів замкнутий спосіб життя. Були ще звинувачення за зв’язок із воїнами УПА, намагання створити самостійну Україну та мабуть головним аргументом для Військового трибуналу був запис свідчення одного із свідків , цитую: «Горон Василий Максимович – человек антисоветски настроенный, враждебный для Советской власти, а поэтому подлежит изоляции от общества » . В квітні 1946 року його арештовують . Залишились його мати – 86 років, дружина, і четверо дітей: дочка Марія ( моя мама – 16 років), син Федір-11 років, син Іван – 3 роки, дочка Катерина -2 місяці. З дня арешту в 1946 році і до дня дострокового звільнення в 1954 році як хворого тяжким недугом ( за словами матері у нього був туберкульоз)  він відбував покарання. Повернувся  до сім’ї восени 1954 року уже в смт.Криве Озеро, тодішню Одеську, наразі Миколаївську область, куди мешканці села Скородне в 1951 році були примусово виселені «добровільно переселені » зі своїх домівок .

На той час вже не було його матері, в 1953 році вона померла, в березні  1954 року померла його дружина, а в 1955 році померає і він…   крапку рано ставити… гадаю ця історія має мати продовження : у справедливості, законності і верховенстві права…

 

 

Advertisements