Шукаю автора листа.

Позначки

Maria Michnej

Гортаю старі листи з сімейного архіву. Натрапила на дуже старого потертого листа польською мовою. В пожовклому куточку листа притаїлася дата з минулого:

22 квітня 1989. Це знаменний рік падіння Берлінського муру. Але в квітні мур ще не впав і родини насильно виселених з Бескидів ще жили по різні боки Залізної Завіси. Я не знаю, як вони відшукували одні одних, без інтернету і мобільних зв”язків. Можливо тому ці паперові вісточки мали таке велике значення для родин.

Мені в 1989 році було лише 12 років. Я пам”ятаю, що для батьків ці листування з закордоном несли в собі особливе сокровення. В листах родичі звичайно запрошували одні одних в гості, хоча добре знали, що все це слова на вітер. Тому і зустрічалися вони одні з одними лише в цих листах. Листи як простір, в якому можна було дотулитися один до одного словом.

Сьогодні, коли мої батьки вже не живуть, я питаю себе, хто був автором цього листа? Я не знаю, чи жива вона, Марія Міхней? Але вона як видно з листа мала 18 онуків. Я впевнена, що родина мала би жити на теренах Леґніци. Починаю пошуки. Якщо хтось може допомогти мені в пошуках цієї гілочки, буду дуже вдячна.

“Ґлоґов, 22.4.89.

Перші слова мого листа: Хай буде прославлене ім”я Ісуса Христа!

Дорога родино, пишу вам кілька слів і перепрошую, що так довго не писала. Так то іноді є, що трохи була зайнята, трохи була зайнята чим іншим, була занята переїздом. Зараз всі ми виїхали до міста. Як тобі відомо, маю семеро дітей. Всі вже жонаті. Маю вже 18 внуків. Щодо нас, то нам всім йдеться добре, лиш би всі були здорові. Тільки з тим в моєму віці трохи важко.

Дорогий Володимире, напиши мені щось про вас, як ви живете і чи всі здорові? Щодо сестри Анелі, то отримала від неї листа, в якому вона пистається про тебе. Анеля ще працює. Посилаю тобі її адресу. Напиши, чи міг би ти до нас приїхати? Мені важко до вас вибратися, бо сам знаєш, як то є старшій людині.

На цьому закінчую. Подаю мою адресу:

Maria Michnej

ul. Budowlanych 6/1

67-200 Glogow

Wv. Legnica

Polska”

Advertisements

Олександр Денисенко: “Мої предки – бойки”

Позначки

"Високий перевал", Олександр Денисенко

“з рідного села Ратнавиця Сяноцького повіту (тепер Польща)”

Позначки

Володимир Бонк

http://hutsul.museum

01.04.2016

Оксана ЯСІНСЬКА

До музею писанкового розпису завітав гість з Миколаєва Володимир Бонк. Як виявилося, таку далеку дорогу чоловік подолав не випадково.

Чотирнадцять років тому пан Володимир, за професією водій, уже на пенсії захопився писанкарством. Жодних навиків розпису по крихкій яєчній шкаралупі він не мав. Майже все життя чоловік прожив у краї, для якого мистецтво писанкового розпису не притаманне. Як правило, на Великдень тут фарбують яйця одним кольором.

Проте яскраві спогади з дитинства, яке минуло на Лемківщині, коли перед Великодніми святами тато завжди писав писанки, дали поштовх панові Володимиру спробувати й собі створити щось подібне.  До слова, з рідного села Ратнавиця Сяноцького повіту (тепер Польща) родину у 1946 р. депортували. Сім’я опинилася на Тернопільщині, а вже згодом переїхала до Миколаєва.

Традиційного писачка в чоловіка не було, тож для власних розписів, які сам придумував, використовував звичайний цвях і харчові фарбники. Писав писанку за писанкою, дарував рідним і друзям. Захоплення було настільки великим, що результатом восьмилітньої праці став розкішний килим з 1008 писанок, створених шпильковою технікою.

Невдовзі цей великодній диво-килим зможуть побачити коломияни та гості міста в музеї писанкового розпису.

 

 

Села до депортації: Полонна.

Позначки

село Полонна

Marian Rajtar

Неіснуюче село Полонна (Płonna), повіт Сянік, церква Покрови Пр. Богородиці 1790 р. (в руїні).

“…тікали в гори”.

Позначки

мольфари

“Ми там у Польщі були…”

Позначки

Марії Бурдяк

Бурдяк Марія (дівоче прізв. Ковальчик, 29 листопада 1931, с. Устя Руське Гарлицького пов., теп. РП) — фольклорист, педагог, громадський діяч.
У 1945 виселена з родиною в с. Ягольницю Чортківського району на Тернопільщині. У 1951—1957 рр. навчалась на філологічному факультеті Чернівецького університету. Її цікавили лемківські говірки, тому й дипломна робота «Говори лемків», опрацьована на основі говірки її рідного села. З 1957 р. працює вчителькою української мови і літератури в середній школі. Захоплюється збиранням фольклору, зокрема пісень, легенд, керує дитячим фольклорним ансамблем, є членом обласного об’єднання збирачів народної творчості «Джерело».
Відома як автор численних статей, нарисів у періодичній пресі. Ряд матеріалів друкувалися в тижневику «Наше слово» (Варшава), зокрема вірші «Добра рада», «Краса Лемківщини», «Бесіда з горами», «Мої скарби», в яких оспівується краса рідного краю, нариси «В гостях у різьбярів Орисиків», (НС, 1980, 12,), «У майстерні Івана Мердака» (НС, 1986, 12). Працює над упорядкуванням матеріалів до «Фразеологічного словника лемківської гові

Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua
Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=388

28.02.2007 – Життєві візерунки майстрині Марії Бурдяк

Замисловаті витинанки як відгомін нашої давньої історії, що сягає доби язичництва; хрестикові взори, які ладні прикрасити будь-яке вбрання справжнього українця чи то подарувати затишок в оселі; цікаві легенди про наш край; чимала скарбничка зібраних афоризмів – це ще неповний перелік того, чому у повсякчассі віддає свою душу і творчий хист жителька селі Біла під Чортковом пані Марія Бурдяк. Багато мешканців знають її як невтомну активістку всеукраїнського об’єднання “Лемківщина”.

“Народився майбутній вчений у с. Гурку (Вурку) над Сяном, поблизу Перемишля (тепер Польща), у сім’ї священика.”

Позначки

йосип лозинський

До 205-річчя від дня народження о.Й.І.Лозинського (1807-1889)

_ http://www.sofiynist.donntu.edu.ua

15 червня 2012

Друк E-mail

Фото видання 1835 року

о. Йосиф Лозинський. Руське весілля

У 2012 році виповнюється 205 років з дня народження о.Йосифа Лозинського – українського мовознавця, етнографа, публіциста. Творчість о. Йосифа вважають предвісницею “Русалки Дністрової”. У 1832 році о.Лозинський став священиком у с. Радохинці на Мостищині. Відтоді й розпочав систематичне опрацювання народних пісень та звичаїв.

” Я чула себе українкою, а не русинкою”

Позначки

Жіноча Карпатська Січ

http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/043994/

Жіноча Карпатська Січ та її провідниці – приклад служіння нації та державі

Ірина Гармасій

Стефанія Тисовська Марія Химинець

8 листопада 2013

Участь жінок в українських визвольних змаганнях у Карпатській Україні у 1938–1939 роках – це одна з героїчних і славних сторінок історії Закарпаття, про яку мало хто знає. Поряд із чоловічими відділами в структурі Карпатської Січі на рівноправних засадах функціонували також і жіночі – так звана “Жіноча Січ”. На жаль, роль січовичок в побудові Карпато-Української держави, навіть в 75-у річницю утворення Карпатської Січі, гідно не оцінена.

“фундація ім. Петра Яцика нині має фонд у 4 млн. доларів! “

Позначки

фундація ім. Петра Яцика

Ігор Галущак

Львів

                 Найбагатший в світі  зарубіжний українець був бойком

              

      Зокрема, й про такий цікавий факт можна дізнатися, відвідавши Самбірський     історико-етнографічний музей «Бойківщина», що належить  до числа найстаріших музейних закладів такого типу в Україні. Адже вже виповнилося 85 років з часу його заснування    групою місцевих інтелігентів-українців.

“рятівникові Відня, уродженцеві села Кульчиці, що на Самбірщині, Юрію Кульчицькому на площі Данила Галицького встановили пам’ятний знак. “

Позначки

Юрій-Франц Кульчицький

Рятівникові Відня

 

Ігор Галущак

Львів

 

 

 

У Львові рятівникові Відня, уродженцеві села Кульчиці, що на Самбірщині, Юрію Кульчицькому на площі Данила Галицького встановили пам’ятний знак. Ініціатором його спорудження виступила знана в Україні кавова фабрика «Галка».

 

Довідка

Юрій-Франц Кульчицький назавжди увійшов в історію, як видатний герой та рятівник Відня під час турецької навали.

Фільм про античних мешканців Карпат.

Позначки

1995, Укртелефільм

Беруть участь жителі Дрогобицького, Самбірського, Турівського районів Львівщини.
Укртелефільм, 1995
Сценарій: Тамара Бойко
Режисер: Валерій Гузик
Оператор: Валентин Борачек
Звук: Віктор Коляда

Ситник Ірина, Ельблонг, фрагмент свідчення.

Позначки

Ситник Ірина

“Скородняни, чи може хто впізнає о. Сороківського і щось міг би про його долю розказати “

Позначки

о. Станіслав Сороківський.

Шановні скороденці (кривоозерці),

На прохання Олега Вайди подаємо його запит допомогти з інформацією (див. далі).
ред.

 Як стало відомо, у списках мешканців Скородного, котрих виганяли 1951 року, є  священик Станіслав Сороківський, 1877 року народження.

Сороківський в роках 1914-1940 служив у селі Кривім над Сяном.

Його кар’єра скоріш за все мала такі віхи:

1940-1945 парх у с. Телешниця Ошварова

1945-1951 парох у с. Поляна (а може у Скородному також).

 У списках мешканців с. Поляна котрих виганяли за 1951 року о. Сороківського немає. А в списках скороднян є !!!

«Музей нагромаджує, опрацьовує і експонує колекції колишніх жителів цієї території – бойків».

Позначки

Музей бойківської культури

http://www.naszwybir.pl/
Андрій ХОМЕНКО

Експонати, які потрапили до музею, збирали протягом 30 років.

У гірській бескидській місцевості Мичків (Myczków), що поблизу Солини, Підкарпатського воєводства офіційно відкрито Ґмінний музей бойківської культури.

Отець Дмитро Блажейовський народився у с. Вислік Горішній на Лемківщині (тепер частина с. Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі).

Позначки

ОТЕЦЬ ДОКТОР ДМИТРО БЛАЖЕЙОВСЬКИЙ

http://www.blazejowskyj.org

ОТЕЦЬ ДОКТОР ДМИТРО БЛАЖЕЙОВСЬКИЙ23 квітня 2011 року, на 101 році життя упокоївся в Бозі отець доктор Дмитро Блажейовський – історик, доктор наук, автор 25 наукових праць і численних публіцистичних статей з історії Церкви та Української держави, автор української релігійної вишивки. В його мистецькому доробку понад 350 вишитих ікон, хоругв, картин на релігійні сюжет, портрети видатних українців, яких він шанував і які творил Україну.
Отець Дмитро Блажейовський народився 21 серпня 1910 року у с. Вислік Горішній на Лемківщині (тепер частина с. Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі).

“Чи є то правда, що я тут стою?”

19.03.2013

Шлахтова, Яворкі, Біла і Чорна Вода – села у підніжжі Малих Пенін  є самими західними лемківськими поселеннями. Немає вже русинів шляхтовських. Завдяки священникові Йозефові Влодарчику шлахтовської парафії, який цікавиться історією і культурою цієї землі, в селі залунала руська пісня.

“Всі ці статті …об’єднує одна тема – Галичина.”

Позначки

Володимир Павлів

Володимир Павлів. У пошуках Галичини /публіцистика і есеїстика/. http://umka.com/

“Нова книжка Володимира Павліва укладена з публіцистичних та есеїстичних творів, надрукованих і передрукованих у різних виданнях України, Росії та Польщі за період 2001-2012 років, а також – із зовсім нових. Всі ці статті (підкориговані, актуалізовані чи навпаки – деактуалізовані від прив’язок до конкретних подій, коли вони були написані для періодики) об’єднує одна тема – Галичина.

“дослідження пісенної культури крайньозахідних етнографічних груп українців”

Позначки

пісня

http://nashe.com.ua/На схилах карпатських бескидів Вихід у світ нової збірки лемківських пісень завдячуємо палкому любителю народної творчості Оресту Марковичу Гижі, Либонь 30 років тому до фольклорної праці його заохотив академік Ф.М. Колесса. Вчений щиро прагнув, аби дослідження пісенної культури крайньозахідних етнографічних груп українців

“Процес цей торкнувся й колишніх мешканців західних Карпат — лемків, розсіяних по планеті.”

Позначки

лемки, русини

http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr02/etnografia/et07.htmВід авторів Бурхливі події, які відбуваються в Східній Європі, Радянському Союзі, зокрема на Україні, породили нову хвилю відродження демократії та приспаної національної свідомості як цілих народів, так і окремих національних груп і об’єднань. ру

“принесли неабияку славу рідним Бескидам.”

Позначки

"Діячі Науки і Культури Лемківщини". Іван Красовський

“Діячі Науки і Культури Лемківщини”. Іван Красовський

Джерело:
http://lemko.org/history/krasovskiy/diyache/index.html

 

Лемківщина — географічно-етнографічна назва західнокарпатського краю, що розташований між ріками Боржавою і Сяном на сході та Попрадом і Дунайцем на заході, займаючи гірську частину південно-східної Польщі та гірську смугу північно-східної Словаччини.

Словник лемківських прізвищ Івана Красовського.

Позначки

Іван Красовський

http://lemko.org

В своїй книжці, опублікованій в 1990 році, Іван Красовський пише: ” Наприкінці 1970 років, коли я займався дослідженням мого рідного села Дошно з околиць Сянока, я користувався Josephine Metryka у Центральному Державному Історичному Архіві міста Львова. я зі своїм колегою професором Юліаном Редько запалилися ідеєю переглянути всі метрики всіх сіл північних схилів Карпат. Так ми опублікували “Словник прізвищ галицьких лемків в 18 столітті” (Dictionary of Surnames of Galician Lemkos in the 18th Century.”) “. До того ж, для підготовки списку лемківських прізвищ були використанні записи з автсрійського кадастру кінця 18 століття, в якому вівся облік останні 200 років. Ці записи були зроблені австрійський урядом відразу після приєднання Галичини в 1772.

    A Dictionary of Lemko Surnames – Ukrainian version(Словник лемківських прізвищ)

“Дівчина в Карпатах”.

Позначки

Muriel Dowie

За посиланням http://www.archive.org/stream/girlinkarpathian00normiala#page/32/mode/2up

можна прочитати книжку “Дівчина в Карпатах”  англійської письменниці Menie Muriel (Dowie) Norman, яка в 1890 році подорожувала Карпатами і Підкарпаттям і описала тодійшне колористичне життя їх мешканців.

“Культурна спадщина населення насильно виселених мешканців лемківсько-бойківського пограниччя ще чекає на своє визнання”

Позначки

музей бойків

В селі Мичкув, Польща офіційно було відкрито музей бойківської культури чи то культури мешканців Бескидів, західних бойків або жителів лемківсько-бойківського пограниччя. Більше про цю подію можна прочитати за посиланням http://myczkow-bojkowie.pl.tl/. Редакція порталу “Домів” відвідувала музей влітку 2012 року, про що ми писали в матеріалі Дорогов домів.  Пан Дрозд зробив важливу справу тим, щоб не дав пропасти речам, які говорять про пласт культури автохтонного населення Бескидів. Вони говорять про неабияку художню майстерність населення Бескидів і їх духовну культуру. В цьому музей ми вперше зрозуміли культуру батьків, де ця культура після екскурсії пана Дрозда, постала в повній  закінченій формі. Тепер йдеться лише про співпрацю з директором музею в Мичкові для відкриття подібного музею на півдні України, де живуть західні бойки і де їх нащадки хотіли би зберегти для наступних поколінь культурну спадщину у музейній формі. На жаль, сьогодні насильно виселені 1951 року ще не мають свого музею в місця їх проживання. На разі є збір експонатів редакцією порталу насильно виселених в 1951 році мешканців Бескидів  “Домів”. Відкриття музею заплановано на 2014 рік.  Культурна спадщина населення насильно виселених мешканців лемківсько-бойківського пограниччя ще чекає на своє визнання.
ред.

“можна ознайомитися зі спогодами Василя Галаси “Наше життя і боротьба””

Позначки

Василь Гармасій

За посилання http://de.scribd.com

можна ознайомитися зі спогодами Василя Галаси “Наше життя і боротьба”, які вийшли в 2005 році у видавництві “Мс”, Львів. Автор подає детал

ьний опис політичної ситуації, в якій опинилося населення Західної України і Закерзоння. Василь Гармасій пояснює вибір політично свідомого і активного прошарку населення, яких формувався під впливом домінуючих в ті часи націоналістичних теорій і рухів і подає повну картину того, як розвинулося протистояння ворожих націоналістично налаштованих таборів і озброєних груп населення по різні боки кордонів. Ця робота є цінним джерелом інформації про історію Закерзоння в аспекті визвольної боротьби проти окупаційних сил. Редація порталу “Домів” критично ставиться до націоналістичного акценту вищенаведеної публікації і розглядає її виключно як історичну данність, яку мають розуміти і знати нашадки насильно депортованих в 1947-1951 роках українців Закерзоння.

“с. Болехівці 1926-27 рік.”

Позначки

Фаб'як (Добош) Ганна

https://www.facebook.com/orisiy/photos

Рися Фабяк

27. 02.2012

Моя бабка Фаб’як (Добош) Ганна з Дрогобицького району — с. Болехівці 1926-27 рік.

“Мирослав Андрій Прокоп…народився 6 травня 1913 року у Перемишлі”

Позначки

Мирослав Прокоп

Архітектор визвольної Доби

Мирослав Прокоп – теоретик-стратег й підпільник- практик українського організованого визвольного руху

Олександр Панченко, – адвокат, доктор права Українського Вільного Університету, – місто Лохвиця, Полтавська область

З Мирославом Прокопом, якому у травні цього року виповнилося б 100 років від дня народження, мене пов’язувала активна й плідна переписка, яка налічує більш як сотню листів, та неперіодичні телефонічні контакти, що почалися у другій половині 1990-их років вже тепер минулого століття. Сьогодні ж ми можемо стверджувати, що це був один із  найяскравіших провідників українського визволь­ного руху ХХ-го століття, який виявив себе як ви­датний діяч підпільної ОУН, чоловий член-засновник підпільного українського парламенту Україн­ської – Головної Визвольної Ради (УГВР).

“відійшли до Польщі і не знати на що були призначені?”

Позначки

Богдан Гук, Василь Галаса–“Орлан

http://oun-upa.org.ua/articles/from_halasa.html

СТРАТЕГІЇ 1945–1947 РОКІВ НА ЗАКЕРЗОННІ

Розмовляв Богдан Гук, «Вісник Закерзоння», № 7-9, 2002 р.

Розмова з Василем Галасою–“Орланом”, заступником провідника
Закерзонського краю Ярослава Старуха–“Стяга” з політично-пропаґандивної праці

— У яких обставинах та коли почався Ваш контакт з тими українськими землями, які 1945 році відійшли до Польщі і не знати на що були призначені?

— Договір, укладений у 1939 році міністрами закордонних справ III Райху Ріббентропом і таким же міністром СССР Молотовим, визначив землям Закерзоння територіяльні обриси більш-менш подібні до нинішніх. Ці землі знайшлися тоді у складі Генерального губернаторства. Опинилася в них, а потім переважно в Кракові вся наша політична еміграція, яка вийшла з польських в’язниць. За часу 1939 по 1941 роки краєвим провідником на українських землях Генерального губернаторства був Роман Шухевич, організаційним референтом Василь Кук, а Ярослав Старух був референтом пропаганди. Під цю пору велася там нормальна організаційна праця. Зокрема важливою була підготовка похідних груп та пунктів переходу кордону з совітами. Цими пунктами переносилася до УРСР література з Кракова та переходили ними зв’язкові.

Терен Закерзоння перестав відігравати передову роль разом з вибухом війни в 1941 році.

Фільм “Вічний поклик серця”

Телевізійний документальний фільм “Вічний поклик серця” виробництва Івано-Франківської телестудії “Галичина” за сприяння Регіонального міжрайонного лемківського товариства “Бескидське земляцтво” (голова – Юрій Марканич, нині покійний).

“В книзі «Розсіяні» описано примусове переселення українців з території Польщі після Другої світової війни.”

Позначки

Діана Гованскі Рейллі

Джерело:  третій номер вісника Світової Федерації Українських Лемківських Обєднань
«РОЗСІЯНІ: ПРИМУСОВЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ
ПОЛЬЩІ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ»
Після Другої світової війни комуністичний уряд
Польщі примусово переселив українську меншину через
організацію радянсько-польського обміну населенням та
таємно сплановану акцію під кодовим ім’ям Операція
«Вісла». В книзі «Розсіяні»

“серце моє плаче от жалю велького”

Позначки

Христина Соловій

Горе долом ходжу
не виджу нікого
серце моє плаче 2
од жалю велького
серце моє плаче 2
от жалю велького 

“Нарис про О. Зілинського “

Позначки

Орест Зілинський

23-22 // 08.08.2012

Призабутий науковець Орест Зілинський

В нижній частині свидницького цвинтаря на крайній могилі від дороги побудовано скромний керамічний  пам’ятник у формі неправильного шестикутника з написом „Орест Зілинський (1923-1976)”. Могила заросла травою, а позолота напису на плиті давно поблякла. Із свидничан мало хто знає, хто такий Орест Зілинський, тлінні останки якого почивають на їхньому цвинтарі. Тож пригадаймо його з нагоди недалекого 90-ліття з дня його народження.

Орест Зілинський – визначний слов’янський літературознавець та фольклорист – народився 12 квітня 1923 року в селі Коростенька (нині Красна) Кроснянського повіту на Лемківщині в сім’ї професора краківського Яґеллонського, пізніше – празького Карлового університетів Івана Зілинського (1879-1952).

“Улюч був спалений Польським Військом на Свято Вознесіння господнього у 1946 році “

Інформцію та світлини взято зі сторінки Василя Шлахтича

Wasyl Szlachtycz з соціальної мережі фейсбуку.

Ми Улючани

Так ми Улючани
Теж хочемо шани
За наше українське я

“розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції.”

Позначки

НКВД

Колишній енкаведист, який у формі бандерівця вбивав мирних людей в Галичині в 40-50-х роках перед смертю прийшов на сповідь до священника. Що сказав священник? Читайте і поширюйте!
СПОВІДЬ КОЛИШНЬОГО ПСЕВДОБАНДЕРІВЦЯ

На ім’я голови сільської ради села Н. Заліщицького району зі Східної України надійшов лист такого змісту: «Я – колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944-1945 рр. проводила масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совітської влади. І ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції.

“цю невелику спільноту дуже ослаблюють поділи: з огляду на релігію (православні й греко-католики) та національну орієнтацію (українці й «автономісти»).”

Позначки

лемки

Лемківський підсумок ХХ століття й перспективи на ХХІ століття

http://lemky.com/history/398-lemki-msce-u-vsesvt.html

Богдан Гальчак Лемківський підсумок ХХ століття й перспективи на ХХІ століття Під назвою «лемкиl» розумію українське населення, що виводиться з Лемківщини – історичного регіону, розміщеного в Карпатах, на польсько-словацькому пограниччі. У межах Словаччини лемки (у цій країні їх найчастіше називають русинами) живуть у регіоні, який словаки називають Шаришем, а також у невеличких частинах Спіша і Земпліна. Українці називають той регіон Пряшівщиною. У Польщі до 1947 р. лемківські поселення були на території, яка охоплювала повіти Новосанчівський, Горлицький, Яслицький, Коросненський, Сяноцький, південно-західну частину Ліського й кілька сіл у Новоторзькому повіті1.

“Службу править військовий капелян о. Яворенко (Андрій Радьо)”

Позначки

о. Андрій Радьо

М. Козак “Пом’яни Господи, душі слуг Твоїх” Львів: Свічадо, 2002.-280 с. ISBN 966-561-253-0 (стор. 106.107)

Отець Радьо Андрій (01.06.1909-1959)

Парох с. Криве над Сяном 1940-1944, Літовищанський деканат Народився 01.06.1909 р. у с. Корівники на Перемищині.

“для громад тієї країни в царствах Росії й Цісарщини (Австро-Угорщини), на котрій живуть люди, що звуть себе українцями, русинами, русняками, а іноді й просто людьми, а од книжників зовуться малорусами, малоросіянами, рутенами і т. і.”

Позначки

"Гр

Цікавим в роботі Михайла Драгоманова є те, що в нього жодним словом не згадуються бойки, натомість “українці, русини, руснаки…”, хоча це не єдиний аспект, чому варто ознайомитися з тестом.

ред.

---

http://www.ditext.com/drahomanov/selected/hromada-u.html

Михайло Драгоманов, «Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками» т.1, ред. Павло Богацький, Прага 1937.

---

ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО «ГРОМАДИ».

Межі нашої мужицької України в Росії й Австрії. — Наші сусіди-мужики. — Чуже начальство й панство на нашій землі. — Змагання наших простих людей до волі й спілки на всій нашій Україні в козацькі часи XVIII ст.— Остатній поділ наших людей і неволя в XVII ст. — Змагання наших людей до волі й спільности в XIX ст.: письменство українське й наука про Україну в Росії; змагання мужиків до волі й землі. — Змагання наших людей до волі духовної в XVI—XVII ст. й попівська неволя в XVIII—XIX ст.: брацтва міщанські в XVI ст. й селянські в XIX ст. (люди божі й штунди). — Змагання наших людей до волі й землі в Австрії. — Марність надії на царство й попівство. — Своя воля на своїй землі. — Можливість і вартість своєї української держави. — Українська козацька держава XVII ст. й правдива своя воля: — товариство й безначальство. — Товариство в Січі запорожській. — Товариські й громадівські змагання й наука в Европі й Америці: — соціялізм. — Однаковість українських і соціяльних змагань.

«Громада» видається для громад тієї країни в царствах Росії й Цісарщини (Австро-Угорщини), на котрій живуть люди, що звуть себе українцями, русинами, русняками, а іноді й просто людьми, а од книжників зовуться малорусами, малоросіянами, рутенами і т. і. Люди по цих громадах, хоч і розкидані по великій країні, а все-таки стільки подібні одні до одних мовою й звичаями, як це рідко де спіткаєш по таких великих країнах на світі.

Видавництво “Літопис УПА”.

Позначки

Видавництво “Літопис УПА”

http://www.litopysupa.com/ Видавництво “Літопис УПА” заснували в 1973 році колишні вояки УПА. Це спільне видання Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади й Товариств колишніх вояків УПА ім. ґен. Тараса Чупринки в США та Канаді. Від початку заснування видавництва в 2012 р. появиться 100-й том у чотирьох серіях, у яких публікуються документи і матеріали з історії ОУН та УПА. Кожний том або група томів Літопису присвячені окремим темам. Томи появляються не періодично, а в залежності від підготовки й опрацювання наступних. Перша серія – Основна – налічує 51 том. Друга, Нова серія (започаткована в 1995 р.) нараховує 18 томів

Спогади Івана Лукича Кертичака із села Скородне.

Позначки

Іван Кертичак, Сотня Громенка, УПА

Подаємо ксерокопії із крижки Євгена Місила “Повстанські могили”, Український Архів/Літопис УПА Варшава -Торонто 1995, ласкаво надіслані редакції Михайлом Кертичаком із Варшави. Пан Михайло вибрав ті сторінки, які стосуються історії села Скородне і його мешканців. Якщо комусь відомо більше про участь скороднян або інших сіл Бескидів в українському підпіллі в Бескидах, прохання повідомити нас про це.
ред.

“Головними його героями є учасники подій Другої світової війни — вояки Української повстанської армії, а також багато свідків — українців, чехів, словаків.”

Позначки

вояки Української повстанської армії

Над фільмом працювала група чеських фахівців — істориків і публіцистів. Головними його героями є учасники подій Другої світової війни — вояки Української повстанської армії, а також багато свідків — українців, чехів, словаків. Фільм розкриває широку панораму подій — від перший боїв УПА до рейдів через Словаччину і Чехію й до еміграції окремих формувань на Захід.

” АК та УПА пішли на домовленості з метою здійснення скоординованих заходів проти депортацій поляків з території УРСР, українців з території, яка залишилася за Польщею.”

Позначки

Володимир Стахів, Степан Бандера

0 грудня, 2010  ▪  Мирослава Минай

http://tyzhden.ua/

Змушені домовлятися Провідника ОУН і Головного коменданта АК помирив німецький табір Заксенгаузен

Зустріч двох відбулася рано-вранці в четвер 22 липня 1943 року на блоці «Целлєнбау» концтабору Заксенгаузен. На початку один зі співрозмовників представився: «Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера» У відповідь почув – «Головний Комендант Армії Крайової генерал Стефан Ровецький». Контакт під прицілом Заксенгаузен відрізнявся від решти німецьких концтаборів блоком «Целлєнбау», де в окремих камерах утримували особливо важливих в’язнів. Дякуючи цьому, у табірному жаргоні блок фігурував, як «промінентенбау». «Промінентами» в табірній говірці називали також винятково важливих в’язнів.

Роздвоєна доля родини Білих з Ясеня в Пітсбургу.

Позначки

Петро Білий

До ред. звернувся внук Петра Білого Михайло з Америки Михайло (Michele Jaber). Його дідо Петро Білий (Peter Belie в Америці) 1885 року  був народжений в містечку Ясень (http://www.jasien.pwi.pl/index.html), зараз Польща. В 1908 році він емігрував до Америки, до Пітцбурга, що в Пансільванії. Відомо, що з ними жив ще Васько Білий. Дружиною Петра Білого була Пелагія Сузанська, народжена 1887 року, можливо теж в Галиччині. Вона мала брата Михайла Сузанського.

Родина Білих жила в місті Пітсбург, Пансільванія і і разом народили 6 дітей (Марію, Ганну, Катерину, Теодору, Миколу і Михайла (батька Михайла, що звернувся до нас). Петро Білий прожив коротке життя. Він загинув під час роботи на залізниці в 1923 році.

Переселенцям в Кривому Озері поставили надгробник.

Позначки

надгробник в Кривому Озері

Про те, що в пам’ять акцій насильно виселеного населення з Бескидів в 1951 році поставлять меморіальний знак в Кривому Озері, говорилося давно. Дата встановленння в секреті не трималася  ( в 20-их числах вересня), але достеменно не була відома. Зрозуміло  було, що вона була приурочена відзначенню 25о-річчя заснування Кривого Озера.

Готуючись до поїздки на цю подію, вона заскочила мене в Берліні. Обіцяну дошку відкрили вже 12-го вересня. Від односельчан я отримала лише фото зі згаданої події. Побачивши “меморіальну дошку”, якою став звичайний гранітний пам’ятник, який ставлять на могили померлим на півдни України, я внутнішньо навіть зраділа, що Бог мене відгородив від участі в такому заході. Хто і як міг додуматись замість меморіальної стели в пам’ять трагічної для мешканців Бескидів акції 1951 року поставити могильний пам’ятник, в простораноді відомий як надгродбник (надгробок), відомо. Про це докладно

Дорогов Домів. Криве Озеро. Діти переселенців.

Позначки

Ілля Крохмаль

Автор: Ольга Самборська, Берлін-Криве Озеро

Настоятель української православної церкви отець Леонід якось зауважив, що саме завдяки людям з Бескидів в Кривому Озері відродилася українська церква. Незабаром біля цієї церкви постане меморіальний знак в пам’ять і вшанування тих, завдяки кому ця церква відродилася: переселенцям зі Скородного і Лютовищ. Це знак на честь тих, на чию долю випали неабиякі страждання насильного виселення з рідної землі і виживання на чужині. Нацькована ворожим до українськості совєтським режимом місцева влада несправедливо цькувала переселенців, їх культуру і віру. Галицький діалект не мав жодної підтримки і більше того висміювався. Строката і багата історією культура переселенців нікого не цікавила, крім них самих. До сих пір не вивітрилося в Кривому Озері якщо не відверто вороже, то приховано дискримінаційне ставлення до переселенців. В 50-ті роки вони були чужаками, поступово їм ліпили негативно сфабриковане совєтською пропагандою клеймо “бендери”. Єдине, чого очікували від переселених – самовідданої праці в колгоспах як виправдання бездумного переселення.

Йшли роки. Совєтська машинерія робила свою брудну справу, тільки ефекту тієї справи не було ніякого. Галичани як були автентичними, так ними і залишилися. Саме тому отець Леонід з великою повагою говорить про переселенців і їх міцну духовність.

Так само з повагою говорить він і про тих, хто вже по відході своїх батьків  до Бога, продовжує їх справу. Йдеться про покоління дітей переселенців, які мали щастя народитися в Бескидах, але своє свідоме життя розпочали в Кривому Озері. Першим ім’ям, яке назвав отець Леонід, коли говорив про ініціаторів встановлення меморіальної дошки переселенцям 1951 року, було – Ілля Крохмаль.

Ілля Крохмаль дає інтерв”ю для фільму “Забуті мешканці Бескидів”. ФОТО: Зоряна Свистович

Це ім’я чуємо  і в багатьох інших прикладах

Дорогов Домів. Криве Озеро. Переселенці.

Позначки

Криве Озеро

Одна з переселенських вулиць в Кривому Озері, 2012 р. Фото: Зоряна Свистович

Автор: Ольга Самборська, Берлін-Скородне-Криве Озеро

Відстань, яка віддаляє Скородне з Лютовищами і Кривим Озером, становить 785 км і приблизно 12 годин часу в дорозі легковою машиною. Для мешканців Скородного і Лютовищ, яких в 1951 році було насильно  переселено в Миколаївську облаасть України, дорога з Бескидів в степи стала дорогою в один кінець. Мало хто з них дожив  до часу постсовєтської відлиги, щоб після 40 років розлуки з рідними місцями знову вклякнути на рідній землі поміж гір і смерек. Та для тих, кому руїна Залізної завіси дозволила ступити на скороденську межу в 90-ті роки минулого століття, в новому відліку часу 2000-их років доводиться долати нову завісу, шангенську. Коли кордон Європейського Союзу посунувся на межу Україна-Польща, відвідини полишених в 1951 році земель стали знову проблематичними. Старшим за віком переселенцям вже не вистачає здоров’я проходити через всі бюрократичні лабіринти оформлення віз. Не всім і по кишені далека поїздка. Потяг до рідної землі і до сьогодні не залишає цих несправедливо покараних ні в чому невинних людей. Ми зустрілися з багатьма з них, щоб довідатись яке значення має для них іх культура, їх історія і їх доля переселенців. Інтерв’ю з колишніми мешканцями Бескидів  ввійдуть до документального фільму “Забуті мешканці Бескидів”. А поки подаємо фоторепортаж про наші відвідини Кривого Озера і його мешканців-переселенців. 

Дорогов домів. Скородне. Оаза.

Кришталева чистота в Скородному. Фото: Зоряна Свистович

Писати про Скородне неможливо, якщо не згадати його духовність. Оточене пасмами гір воно зберігає в гірській ложбині не лише специфічний природній мікроклімат, коли зовнішні вітри і заметілі не торкаються його поверхні. Скородному притаманна також своя духовна мікроенергетика. Вдихаючи пронизане чистотою повітря Бескидів (навколо немає і  ніколи не було жодного промислового об’єкту), мешканці Скородного були захищені від цивілізаційних впливів пасмом Отриту. Вони розвинули в собі неабияку духовність.

“спробував створити цілісну картину …українського субетносу – лемків-русинів, етнічних українців “

Позначки

лемки

http://duet.org.ua/2012/05/book/

Перша книга Ярослава Теплого – унікальне видання

Прес-реліз книги
Ярослава Теплого “Українська Атлантида”

У рік  65-х роковин військової операції – Акції «Вісла», котра стала  апогеєм депортаційних операцій 40-50-х рр. ХХ ст. по “остаточному” розв’язанню української проблеми у Польщі, – особливу актуальність представляє тема Закерзоння – українських етнічних територій, розташованих на захід від лінії Керзона, які входили до складу Польщі (Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Західної Бойківщини ) і все, що пов’язане з долею етнічних українців в ті роки. Про деякі події та факти існують лише розрізнені спогади, фрагменти досліджень, однак цілісного однотомного компактного етнокультурологічного дослідження до цих пір у незалежній Україні не було.

Автор та укладач книги «Українська Атлантида» Ярослав Теплий, широко використовуючи архівні документи, матеріали більш ніж 140 джерел використаної літератури та інших документів, спробував створити цілісну картину історії, культури, традицій, звичаїв, обрядів, свят унікального українського субетносу – лемків-русинів, етнічних українців і трагедії цілого народу в середині ХХ століття в центрі Європи

“на 55-му році життя раптово помер Юрій Павлович МАРКАНИЧ”

Позначки

Юрій Павлович МАРКАНИЧ

13 липня 2012 року, на 55-му році життя, раптово помер Юрій Павлович МАРКАНИЧ – один з провідних діячів лемківського руху в Україні. Народився він 4 травня 1957 року у смт Брошнів-Осада Рожнятівського р-ну Івано-Франківської області Свою трудову діяльність Юрій Павлович МАРКАНИЧ розпочав з 1974 року столяром Брошнівського лісокомбінату. З 1975 по 1987 роки – служба в лавах Збройних Сил, У 1986 році закінчив Київський державний інститут культури ім..О.І. Корнійчука. З 1987 року по 2000 роки – служба в органах внутрішніх справ України, старший офіцер. З 2000 року – пенсіонер органів внутрішніх справ.

Cтаніслав Дрозд зібрав рештки бойківської культури в Мичкові (Польща).

Позначки

Бойківські скарби

Бойки в Мичкові.

Позначки

культура боків

http://myczkow-bojkowie.pl.tl/

“став Співцем бойківської долі.”

Позначки

Юрій Кміть

Кульчиці вшанували Сагайдачного…

 Високий Замок Самбірщина

Історія не зафіксувала точної дати народження гетьмана Запорізької Січі, славного уродженця Кульчиць Петра Сагайдачного. А відійшов він у життя вічне 20 квітня (у деяких хроніках – 10 квітня ) 1622 року через 7 місяців після поранення отруйною стрілою в битві під Хотином.

“ми ставимо перед Фондом «Бойківська бартка»…”

Позначки

«Бойківська бартка»

http://firtka.if.ua/?action=show&id=21015

 

ЗБЕРЕГТИ УНІКАЛЬНІСТЬ БОЙКІВСЬКИХ ТРАДИЦІЙ ТА КУЛЬТУРИ

 Василь Бартків,

Президент Фонду «Бойківська бартка»,
Депутат Верховної Ради України ІV скликання

На одному з наукових краєзнавчих сайтів є така ремарка щодо бойків: «В інформаційному полі України цей найчисельніший карпатський субетнос є найменш присутнім». Ця твердження, на превеликий жаль, є правдою.

“нариси швейцарського журналіста відтворюють широку панораму народного життя верховинців… “

Позначки

Ганс Цбінден

http://gk-press.if.ua/node/6981

 

Мандрівка Ганса Цбіндена по гуцульських горах

Світлана ФЛИС,

Краєзнавець 

Такими бачив гуцулів Ганс Цбінден. Фото сайту hutsul.com.ua

Не одне століття чарує Гуцульщина своїм самобутнім народним мистецтвом, звичаями та обрядами, історичним минулим своїх і чужих. Про неї знають в багатьох країнах світу. Дорожні нариси відомих мандрівників Карпатами і сьогодні викликають непідробний інтерес.

«Могутні гори русинів…» – так назвав Українські Карпати угорський хроніст Шимон Кезаї, описуючи повернення весною 1352 року короля Людовіка І з походу «на Русь». Враженнями від карпатських подорожей ділилися свого часу Балтазар Гак кет (1740-1815), Мені Дові (1867-1945), Ганс Цбінден (1893-1971) та інші.

“Головну роль у цій справі могли б дійсно зіграти непосидючі й уперті бойки. “

http://www.day.kiev.ua/221887

Захід на сході Останнім часом усе частіше лунають пропозиції створити «партію переселенців», або Про зв’язок Миколаївщини з… Польщею Василь ФЛЯК, громадський діяч (корпункт «Дня» в Миколаєві) ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ АВТОРА ЗЛІВА НАПРАВО: МАТИ МАРІЯ (У ДІВОЦТВІ БРИНДЗЯ), БАТЬКО ФЕДІР ФЛЯК І ТІТКА СТЕФА Пам’ятник В’ячеславу Чорноволу в Миколаєві на погляд українця, який мислить стереотипами, може видатися дивним. Як і величний монумент у вигляді хреста зі дзвонами, присвячений жертвам Голодомору. Людині, хай то з Києва, Львова чи Донецька, такі пам’ятники здаються

“У Польщі українці становили приблизно мільйонну меншість.”

Позначки

Закерзоння

http://www.vox-populi.com.ua “Вісла” була вже потім… (автор: Бродович Віра)   «Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис, число 7, 2010-2011. стор. 80. Автор: Віра Бродович Добро і зло… Одвіку правили вони світом… І була рівновага… XX ст. внесло сумну коректуру в той віковічний баланс, дедалі помітнішим ставав небезпечний крен. Україна стала небаченим в історії людства кривавим полем воєн, чужинських оргій, де кати виконували жахливу вівісекцію на живому організмі українського народу. То було нічим іншим, як плановим, свідомим його винищенням.

“у П. Л. Лимича вийшла брошура «Спогади», в якій він розповів про трагічне життя своєї та інших переселених із Надсяння сімей у 40-50-ті роки минулого століття”

Позначки

Лимич Петро Лукич, П. Л. Лимич

Вічна йому пам’ять

20 квітня 2012 року на 88-му році пішов із життя Лимич Петро Лукич. Він народився в селі Дидьова – на Сяну, в Карпатах. Як і його батьки, вважав себе карпатським русином. Незважаючи на поважний вік, Петро Лукич був молодий душею і сильний духом. Як старійшина роду, активно брав участь у найбільших родинних заходах

“Андрій Лимич дослідив, що двічі, практично з однієї території, але в різні часи, відбулося виселення українського населення”

Позначки

Андрій Лимич

http://rodfond.org   Лимич А. Тисячолітня історія роду Лимич. Літопис Бойківщини (ж-л). ЗСА – Канада – Україна, ч. 1/70 (81), стор. 3 – 11. Рік 2006. Від родини – до роду, від роду – до нації! Знакові зустрічі Перше знайомство з головою Науково-культурологічного Товариства “Бойківщина” Любомиром Сікорою відбулося у листопаді 2001 р. на ІІІ Всеукраїнському з’їзді лемків у Львові. Рід Лимичів представляли родинні організації з Рівненщини, Волині, Львівщини, Івано-Франківщини та Вінниччини. Дослідник і голова давнього українського роду Андрій Лимич з цієї високої трибуни розповів, як зацікавився походженням власного прізвища, згуртував рідних із 17 областей України та створив першу Всеукраїнську родинну організацію, до якої, на той час, увійшло понад дві тисячі рідних людей.

“Разом із краянами він неодноразово бував у своєму краї на Бойківщині, де впорядковували цвинтарі, ставили пам’ятні знаки, хрести.”

Позначки

Мирон Дацько

Переселення, або “Депортація 1951” http://golossokal.com.ua/

Стаття з випуску № 103 від 2011-12-09

Марія БАЛАНЕЦЬКА (з дому  Марчак),
голова МГО товариства “Надсяння” м. Червоноград,
депортована із с. Береги Долішні НижньоУстріцького району Дрогобицької області.

Далекий 1951 рік… В пам’яті виринають спогади, коли прийшли із сільської ради і сказали збиратися, бо будемо переїжджати на Велику Україну, де на нас чекають.  Довелося за короткий час зібратися і рушати в той далекий невідомий світ. Що чекає нас там? Куди їдемо, для чого? Сльози капали з очей, стискало серце у грудях, бо залишали любий край, рідні ліси, чудові краєвиди. Не одна сім’я цілувала рідну землю, пороги своїх домівок, тут залишилась частина їхнього життя.

Товарні вагони, в кожному з яких було по чотири сім’ї, а також птиця, худобa  рушали на схід і південь УРСР. Це з чиєїсь владної руки відбулось “отсєлєніє насєлєнія” з 480кілометрової зони згідно з Договором від 15 лютого 1951 року між СРСР і Польщею, в результаті якого нафтогазові промисли зі свердловинами і нафтопереробним заводом відійшли у м. Устрікі Долішні.

Переселення стало великою трагедією для горян Бойківщини, адже довелося залишати все добро, яке було нажите нелегкою працею. А що чекало переселенців попереду? Картина вималювалась після приїзду на місце, а це були Донецьк, Херсон, Одеса, Миколаїв. Обіцяли нас забезпечити житлом, роботою, а перед нами постали голі степи.

“Середньовічний злочин повторили у цивілізованому XX столітті беї комуністичні. “

http://www.rukhpress.com.ua/

До 60-річчя зселення хуторів і депортацію сіл Драгасимів і Тучапи з Західної України

Мирослав Мамчак
23.03.2012

Виповнилося 60 років з часу депортації десятків сіл Західної України в південні області України. Цій комуністичній акції передувало зселення хуторів. Про ці події, які вже у післявоєнні роки прирекли тисячі людей на неймовірні страждання, а то й смерть, сьогодні мало що відомо.

“Для участі в проекті запрошуються всі ті, хто поділяє наше прагнення розібратися в історичних та етнографічних реаліях колишніх мешканців Бескидів”

Позначки

Забуті мешканці Бескидів в світлі їх життєвих історій“

Пресс-реліз

Проект „Забуті мешканці Бескидів в світлі їх життєвих історій“

Термін дії проекту: 15 лютого – 17 листопада 2012 (саме такий період часу тривала совєтсько-польська кампанія з насильного виселення мешканців Бескидів в 1951 році)

15 лютого 1951 у Москві (Росія) укладена «Умова між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Республікою від 15 лютого 1951р. про обмін ділянками державних територій.

Понад 30 тисяч бескидян змусили залишити батьківську землю.

17 листопада 1951 у Львові (Україна) підписана заключна умова.

Ідея проекту:

“Його архівами та бібліотеками стала народна пам’ять бойківських селян”

Позначки

Михайло Зубрицький

http://storinka-m.kiev.ua

 

Життя і народознавчі праці Михайла Зубрицького

Григорій ДЕМ’ЯН

МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ЖИТТЯ І НАУКОВОЇ ПРАЦІ МИХАЙЛА ЗУБРИЦЬКОГО

Щоразу, коли думкою повертаєшся до цього етнографа та історика, спадщина якого налічує понад 325 публікацій, мимоволі виникає подив: як можна було стільки зробити, працюючи в далекому бойківському селі Мшанці? Зайве говорити про бібліотеки, архіви та наукові осередки — найближча пошта від Мшанця була тоді за 14, а залізнична станція — за 17 кілометрів.

Його архівами та бібліотеками стала народна пам’ять бойківських селян, їхні побут, духовна і матеріальна культура.

“був директором музею “Бойківщина”

Позначки

Іван Филипчак

http://www.gvozdets.if.ua

Іван Филипчак

(27.01.1871-21.10.1945)

Дослідник історії шкільництв в Галичині – народився 27.01.1871 р. в с. Літні Сяноцького повіту. Закінчив Сяноцьку гімназію, поступмв і закінчив Станіславську вчительську семінарію. Вчителював в с. Кулачківці, згодом у Гвіздці Коломийського повіту. 1896 р. – закінчив вищі вчительські курси у Львові і був направлений на роботу в м. Комарно, а 1898 р. переведений викладачем Самбірської вчительської семінарії.

“відбудувати зруйноване нелюдами діло його життя.”

Позначки

Володимир Кобільник

http://www.ult.lviv.ua/ Володимир КОБІЛЬНИК

Історія

Богдан Надраґа* Олександер Надраґа * Лікар, етнограф, археолог, Самбір, Україна. «Лікарський вісник». – Рік XXXIX, ч. 3(128), осінь 1992.- С. 55-56. Володимир Кобільник для нас водночас і далекий і близький. Далекий — адже вже понад 50 років спочиває на самбірському цвинтарі, залишивши як матеріяльне свідчення про себе лише назву однієї з вуличок міста — Музейна, і одинадцять томів “Літопису Бойківщини”.

” Одним з важливих районів, де тривалий час реалізувались плани асиміляції, була велика територія Бойківщини”

Позначки

музей "Бойківщина"

Сторінки історії Товариства і музею “Бойківщина”

Після розвалу Австро-Угорської імперії Галичина потрапила під панування Польщі. З перших років польської окупації свідомо велась насильна полонізація українських земель. Одним з важливих районів, де тривалий час реалізувались плани асиміляції, була велика територія БойківщиниВасиль Семчишин Джерело: Самбір http://sambir.lviv.ua/main_d.php3?chapter=i5

“Це велике село, одне з найсвідоміших на Бойківщині…”

Образ західної Бойківщини гарно вимальовується в  творах учасників бойових  дій, які відбувалися на теренах Бойківщини і Лемківщини в сорокових роках. Назви сіл Грозьова, Скородне, Бистре, Лютовища та інші згадуються як місця зупинки бійців. Цікавим є опис мешканців сіл і їх підтримка бійців.

ред.

http://www.ukrcenter.com/ Дмитрик Іван — автор споминів «У лісах Лемківщини», стрілець Української Повстанської Армії, з куреня командира Рена

“До церкви були передані деякі церковні речі, які привезли з собою вірні з рідних сторін”

Позначки

Mихайло Коханський

Після  операції “Вісла”  на півночі  Польщи  опинилася велика кількість бойків.  Як вони відроджували свою культуру і віру на чужих землях в  цій статті.

ред.

Текст:  Дарія Вальницька – Більо

ПОДІЛИВ: Іван Мацинський

19 січня 1957р. відбулося урочисте Водосвяття на ріці Реґа, якого доконував при величезній кількості миряно. В. Дорошкевич. Ця подія залишилась у пам’яті не лише українців, але й поляків.

“Отже дідо мій жив в Новому Люблинці”

Позначки

Новий Люблинець

“Шановна редакціє,   я  вчора випадково натрапив на сайт бойків, бо сам припускаю шо можливо рід мій має щось має кельтске… Я розпитував бабусю і діда ще коли був маленький про їх краї. Записи і малюнки тих країв де вони жили в мене загубились, то самі краї могли помінятись. Все що мені відомо, що запам”яталось ше з десяти років, то вам розкажу.

Бойківська республіка проіснувала 5 днів.

НЕВІДОМІ РЕСПУБЛІКИ.Частина 3. Бронепотяг як фундамент республіки (Бойківська республіка)

Народитись і вмерти на рідній землі….

Позначки

Михайло Циктор

В кінці серпня 2011 року бойківський край, батьківську землю, відвідали бойки, виселені з рідних земель в 1951 році на південь України. Візит був приурочений 60-ій річниці насильного виселення бойків. До Устрік Дольних і навколишніх сіл прибули делегації з Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. А приймали гостей місцеві бойки і польські мешканці Лютовищ, Устрік Дольніх, якими були в свою чергу заселені спустошені після бойків землі.

Ред. попросила поділитися враженнями від поїздки мешканця смт Криве Озеро Йосипа Волошанівського, для якого ця поїздка було першою. Пан Йосип народився в селі Скородне, але мало пам’ятав рідне село. Розповідав про Скородне і все показував молодшим скороднянам, сьогоднішнім кривоозерцям, Михайло Циктор. Від нього довідалися, де хто жив, де чия стояла хата. Пан Михайло не приховував своєї радості від присутності на рідній землі. “Мені так добре тут!”- ділився він пану Йосипу Волошанівському під час прогулянки долиною між невеликими горами, яка колись була селом Скородним. “Ходь ту, я ті покажу, де била хата твої баби,” – заоохочено звернувся пан Михайло Циктор до пана Йосипа. Коли вони майже підійшли до згаданого місця, пан Михайло раптом впав і знепритомнів. Викликали лікарів, але врятувати пана Михайла Циктора вже не вдалося. Лікарі константували зупинку серця.

Так несподівано обірвалося життя колишнього скороднянина на рідній землі. Такою була доля скороднянина, який народився в 1936 році в селі Скороднім, пережив депортацію 1951 року,  все своє життя плекав надію повернутись на рідну землю і коли таке сталося, сповнене радості серце не витримало навантаження. Душа заспокоїлася в Бозі, в  останні хвилини дотулившись царини предків. Великим благословенням для бойка, насильно вирваного з рідного дому, стала смерть на рідній землі.

Ред. вдалося віднайти в ютьбі останнє інтерв’ю покійного Михайла Циктора:

Поховано Михайла Циктора в смт Криве Озеро. Польська сторона допомогла в організації перевезення тіла в Україну. На українсько-польському кордоні на покійного батька чекали його діти, які і перевезли його в Криве Озеро.

Ніби провидінням Божим скороднянина Михайла Циктора було вбережено від дороги назад, яку би певно він важко міг знести. Так на високій ноті радості повернення до свого села, своєї домівки і самого себе закінчилося життя бойка. Заспокоїлася в Бозі Душа, що шукала дорогу домів…

з кривоозерцями розмовляла Ольга Самборська

“Турківщина дала Україні…”

Позначки

Петро Андрійович Зборовський, народна творчість Бойківщини

Збирач народних перлин Бойківщини

http://cun.org.ua

Усна народна творчість Бойківщини стала змістом, суттю життя і діяльності Петра Андрійовича Зборовського. Так вважають люди, які добре знають цього великого працелюба, етнографа, фольклориста, краєзнавця, члена Національної Спілки композиторів України і – науковця.

“Вертаючись додому пішки, затримав його кордон…”

Позначки

Василь Лохаївський, Криве Озеро, Скородне

До ред. надійшов лист від пана Петра, зятя колишнього мешканця с. Скородне, Нижньоустріцького району Василя Лохаївського. Доля  останнього склалася дещо інакше, ніж в інших скороднян, закинутих депортацією-1951 року на південь України. Про життєву дорогу Василя Лохаївського в листі далі:

“Вітаю сердечно,

Василь Лохаївський – це дідо моєї жінки Олександри Стефанів. Дідо народився у Скородному 1923 р. Його батьками були Пилип Лохаївський та Анна Гаталак.

Спогади Вайди Ганни Павлівни (по чоловіку Еней), уродженої у с. Кривім над Сяном, Західної Бойківщини.

Вайда Ганна Павлівна_спогади1
Спогади Вайди Ганни Павлівни
(по чоловіку Еней), уродженої у травні 1935
року в с. Кривім над Сяном, Західної
Бойківщини.
Спогади записав у квітні 2010 року в с.
Новомихайлівка Новотроїцького району
Херсонської области племінник Вайда Олег
(1969 р.н.), син Дмитра.
Квітень 2010 року. м. Київ.
Переднє слово.
Факти, що їх подала моя тітка, може в чомусь є інколи не зовсім точні, бо згадувала
вона про події 1939-1946 років. Тобто минуло 65-70 літ. Багато могло призабутися.

Книга “Де срібнолентий Сян тече”

Позначки

"Де срібнолентий Сян тече", Іван Кривуцький, Закерзоння

Джерело: http://ukrlib.comli.com

Пропонуємо до вашої уваги книгу Івана Кривуцького “Де срібнолентий Сян тече” про Закерзоння.  Книга відкрита для читання в інтернеті.

КРИВУЦЬКИЙ ІВАН

прозаїк

Кривуцький Іван Михайлович народився 21 жовтня 1921 р. в с. Аксманичі, Польща.Учасник бойових дій УПА. Закінчив Всесоюзний заочний політехнічний інститут у Москві. Працював інженером-електриком. Автор книжок “Де срібнолентий Сян пливе…”

Бойки в світі: Василь Горон

Позначки

Василь Горон

Бойки завжди відрізнялись своїми талантами. І хоч рознесла їх доля по світах, та виблискують вони з томтам як видатні і відомі люди. Сьогодні редакція знайомить вас з Василем Гороном, засновником і керівником духового ансамлю “Чоловіки в блясі” ( MEN IN BLECH) в Німеччині. Про висоту таланту Василя Горона, батьки якого родом зі Скородного, забракне слів. Тому дивіться відео і насолоджуйтесь. Василь є і ведучим артистом групи. 

“Отець Іван прожив 100 років, 6 місяців і 25 днів.”

Позначки

Іван Мак

Отець Іван Мак

Шановні Олю, Наталю та всі,  хто знав, очно чи заочно, отця Івана Мака, мушу з великим жалем повідомити, що отець Іван помер рано-вранці 1 лютого цього, 2011-го року. Прощання з покійним відбудеться 6 лютого у храмі св. Миколая в Торонто, священичий похорон – наступного дня. Отець Іван прожив 100 років, 6 місяців і 25 днів. Мав майже (без одного місяця) 77 років священичого стажу, найбільше серед усіх священиків УГКЦ нашого часу, про кого це знаю. Як щойно переказали з Торонто, до останнього дня,  попри фізичну неміч, зберігав ясний розум і свідомість. Востаннє голос о. Івана ми у Львові чули на Різдво  телефоном. Додам, що минулого літа я мав добру нагоду побувати у Канаді і дуже бажав поговорити з отцем (як відчував, що востаннє), але з вини консульства поїздка не відбулась. Проте знаю, окрім родини, імена ще двох осіб з Торонто, які часто спілкувалися з о. Іваном протягом останніх літ. Мені вдалося зібрати трохи матеріалів про життя о. Івана, частина з них ще потребує опрацювання. Основне стисло викладено у статті, яка вміщена вище (з ілюстраціями її можна переглянути також тут: http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/27862 ). Якщо хтось бажав би довідатись ще якісь деталі чи, навпаки, поділитися чимось, мені незнаним (я був би дуже радий, прошу  контактувати зі мною безпосередньо, за адресою: tarasiy@gmail.com .

“відбулася естафета поколінь, тому що в останній книжці в люблинчан з’явив­ся новий головний редактор – Мирослав Дрозд, батьки якого народжені в Старому Люблинці.”

Позначки

акція "Вісла"

ЛЮБЛИНЕЦЬКА трилогія

http://nslowo.pl/

Богдан Гук

Люблинець Новий і Старий. Історія. За ред. М. Дрозда, «Свічадо», Львів 2010, 557 с. Книжка «Люблинець Новий і Старий. Історія», яку випустило у світ чи не в серпні поточного року у Львові видавництво «Свічадо» – це третя частина трилогії, підготована завдяки колишнім мешканцям сіл Новий Люблинець і Старий Люблинець Любачівського повіту

“зустріч з директором Львівської обласної філармонії , пошукувачем кафедри історії музики Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка. – Сивохіпом Володимиром Степановичем, автором публікацій: «Сакральне мистецтво Бойківщини»

Львівська міська рада та Інститут громадського лідерства в рамках проекту “ШКОЛА УСПІХУ”

запрошують Вас

на зустріч з директором Львівської обласної філармонії , пошукувачем кафедри історії музики Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка. – Сивохіпом Володимиром Степановичем, автором публікацій: «Сакральне мистецтво Бойківщини»

“Автор великого збірника «Заповіти білих горватів», куди ввійшли шість романів включно з одноіменним, він виносив, сказати б, виплекав у собі цивілізацію наших предків-арійців, у якій білих горватів помістив чи не на найпочесніше місце.”

Позначки

Іван Кушлик, Ярослав Орос

http://aryaoros.com.ua

Коли горвати були ще білими…

Про історичні реконструкції Ярослава Ороса та Івана Кушлика

Рано чи пізно вони мали зустрітися… За логікою притягання подібного. За законом гуртування гарних людей. Тому, нарешті, що українці щораз глибше починають шукати власні корені і в тій царині роботи вистачить на всіх: романтиків, прагматиків, ідеалістів і навіть безнадійних скептиків. Хоча обидва – Іван та Ярослав – здається якнайідеалістичніші віруючі. Певна річ, у кожного – своє уявлення про божество, бачення власного місця і ролі у світі, покликання і найперших завдань та стратегічної перспективи. Їх поєднав день сьогоднішній силою обставин, можливо й задля того, щоб завтра змогли доповнити один одного і спільно продовжити справу, варту уваги поважних людей…

“для українців Західної України дуже важливий момент порівняння пам’ятей.”

Позначки

туризм

http://www.day.kiev.ua

«Підкова» кличе в мандри Україною

Про теорію та практику внутрішнього туризму

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

ФОТО З АРХІВУ ІГОРЯ ГУБІЛІТА ІГОР ГУБІЛІТ НА ОСТРОВІ ХОРТИЦЯ. ЧЕРВЕНЬ 2010 Р.

Цього року уподобання українців на мандри і відпочинок майже не змінилися. «Великої різниці щодо попиту на напрями немає, якщо порівнювати з минулими роками, — однаково розповідали «Дню» в турагентствах Львова. — На нинішній день наші співвітчизники найактивніше цікавляться відпочинком у Туреччині». Ще туроператори говорять про популярність двотижневих турів до Болгарії, доволі часто згадують і Хорватію.

Натомість Львівська міська громадська організація «Підкова», головною метою діяльності якої, як записано у статуті, — є сприяння утвердженню розвитку демократичного суспільства в Україні та входження України в європейські демократичні інституції, пропонує львів’янам та гостям міста так званий внутрішній туризм.

“важливі штрихи М. Зубрицького до історії міст та містечок: Львова, Ліська, Перемишля, Хирова, Старої Солі, Старого Самбора, Сянока, Устриків-Долішніх, Фельштина; сіл: Бандрова, Бистрого, Вицьова, Вовчого, Галівки, Головецького, Грозьови, Жукотина, Зубриці, Лаврова, Лип’я, Лімни, Лютовиськ, Михнівця, Нанчівки, Розлуча, Росохача, Скород-ного, Тарнови, Вижнього, Хащова та інших.”

Життя і народознавчі праці Михайла Зубрицького

http://storinka-m.kiev.ua

Григорій ДЕМ’ЯН
МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ЖИТТЯ І НАУКОВОЇ ПРАЦІ МИХАЙЛА ЗУБРИЦЬКОГО

Щоразу, коли думкою повертаєшся до цього етнографа та історика, спадщина якого налічує понад 325 публікацій, мимоволі виникає подив: як можна було стільки зробити, працюючи в далекому бойківському селі Мшанці?

“Опришківство виникло в специфічних умовах Карпат і було основною формою класової боротьби селянства проти феодально-кріпосницького гніту.”

Позначки

опришки

http://www.karpaty.lviv.ua

Опришківство — то ціла епоха в історії Карпатського регіону, який охоплює гірські і підгірські райони Прикарпаття, Буковини і Закарпаття.
Поетеса Марія Влад запевняє:Йшли мої опришки
Двісті літ ще й трішки.

Це “трішки” розтягається ще на двісті літ. Бо першу згадку прo народних месників під назвою “опришки” дослідники знайшли у документах за 1529 рік. А останнім опришком Карпат називають то Миколу Драгирука-Бордюк, страченого у 1878 році у місті Коломиї, то Миколу Шутая, який діяв на Закарпатті у 1918—1921 роках.

Упродовж чотирьох століть ішли вони плаями і нетрями Карпат, чинячи помсту за сльози і злидні народу

“Інтереси М.Драґана зосереджувалися передусім на проблемах давньої мистецької культури західноукраїнських земель.”

Позначки

М.Драґан

Джерело: http://www.heritage.com.ua, “Пам’ятки  України”, №1-2, 2001

Володимир Александрович

СТОЛІТТЯ МИХАЙЛА ДРАҐАНА

Вивчення давнього українського мистецтва розпочалося щойно в ХХ столітті і його історія налічує лише близько ста років. Століття студій над давньою мистецькою спадщиною українських земель збігається з століттям від дня народження Михайла Драґана – одного з найглибших знавців і найвідданіших дослідників української мистецької старовини

“Академія в одній особі”

Позначки

І.Франка

Матеріал підготував Ігор Казімірко
часопис “Родослав”
(основою матеріалу стала книга “100 найвідоміших українців)

Іван Франко
(1856-1916)
біографія
творчість

Іван Франко народився в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) 27 серпня 1856 р. в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької. Батько рано помер, проте, помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи в селі Ясениця-Сільна,

“Без цього не були б бойками, — так у 1992 році натхненно промовляв Петро Косачевич”

Позначки

Петро Косачевич

Бойківський орел

http://sambir.tv/

На вулиці Турки, «лісового» містечка, яке обступили Карпати, згадалися дзвінкі слова коломийки, записаної на Прикарпатті у 70-ті роки минулого сторіччя невтомним збирачем фольклору Володимиром Гоголем:

Ой поїду я на Турку, на Турку, на Турку,
Куплю собі коралики на єдвабнім шнурку…

ТОДІ у цьому напівглухому бойківському закутті, звідки молодь усілякими шляхами виїжджала до Львова, щоб здобути фахову освіту, влаштуватися «на добру роботу», навіть в умовах «комуністичного майбуття», з натугою, а все ж розвивалися образотворче, декоративно-вжиткове мистецтво,

ГОРДИЙ Й СЛАВНИЙ СИН БЕСКИДІВ

Позначки

Особистості

Оксана КУШІЦЬКА
Іван ДМИТРІВ

19/03/2010

ВІДОМИЙ У ДІАСПОРІ ТА УКРАЇНІ ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ЖУРНАЛІСТ, ЩИРИЙ УКРАЇНЕЦЬ І ПАТРІОТ ЛУКА КОСТЕЛИНА 23 БЕРЕЗНЯ ВІДЗНАЧАЄ ПОВАЖНИЙ ЮВІЛЕЙ – 80 ЛІТ ЖИТТЯ. З РОСИ І ВОДИ, ЮВІЛЯНТЕ!

Повсякчас, долаючи життєву крутизну, почуваєш себе впевненіше, коли поруч з тобою надійне плече. І не тільки фізичне, але й духовне теж. Хай то буде навіть на віддалі, але серцем відчуте. У нас іноді кажуть, що незамінних людей, мовляв, немає… Неправда. Є такі люди. Лука Костелина є саме з таких. Нам випало щастя знатися з паном Луком впродовж майже десяти літ. А тому є  безпосередніми свідками, як він тонко відчуває плин часу, вловлює новонароджені тенденції в житті української громади на теренах США. Людина величезної душі, людина безсумнівної честі, сумління та чистої селянської гордості. Пан Лука — це яскраве втілення української інтелігенції, справжнього поняття національної еліти. Саме такі люди завжди складали і складатимуть основу української національної гордості у світі.

“…його призначили адміністратором парохії св. Архангела Михаїла у містечку Літовищах (нині Лютовиська у Польщі)”

Позначки

Іван Мак

http://www.risu.org.ua

“Щодо Літовищ, то їх було перейменовано у Шевченко і цю назву село носило до 1957 року, хоча ще у 1951-му цю гірську округу (480 кв. км) Радянський Союз віддав Польщі в обмін на багаті вугіллям околиці Сокаля і Кристинополя (нині – Червоноград). Акція ця звалась „вирівнюванням кордонів”. На думку мешканців, звісно, ніхто не зважав і 274 родини літовиських бойків було примусово переселено за 850 кілометрів у херсонські степи, до с. Дудчани над Дніпром (до речі, такі ж бойки нині становлять і переважну більшість мешканців сусіднього „шведського” села Зміївки. Там вони, проте, зуміли зберегти свою віру і звичаї, створили громаду УПЦ (КП), у 1999 р. віднайшли дзвони, заховані ще до переселення у землі і поки-що безуспішно намагаються забрати їх на нову батьківщину. Саму ж церкву св. Архангела Михаїла, зведену 1898 року, по війні було перетворено на православну, згодом уживано як костел, зрештою сплюндровано і навесні 1980 р. розібрано.”

—————————————————————————————————————————————————————————————–

У подружньому житті 75-у річницю шлюбу називають „коронним” весіллям. Очевидно, через надто вже велику рідкісність такої події. З огляду на рівність перед Богом різних покликань людини – подружнього, чернечого та священичого, таке ж означення можна було б застосувати і до 75-річчя прийняття особою чернечого чи священичого стану, постригу чи свячень. Розповідає Тарас ГРИНЧИШИН.

До ювілею отця Івана Мака

Дня 4 березня цього року сповнилося 75 років єрейських свячень уродженця Дрогобича, колишнього священика давньої Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, а нині священика-емерита єпархії Торонто і Східної Канади всечесного отця Івана Мака.

Поряд з кількома іншими душпастирями, такими як о. Богдан Нуд зі Львова, який відзначатиме 99-ліття дня 17 березня ц.р., дещо молодшими о. Миколою Пристаєм зі Львова та о. Дмитром Блажейовським з Риму, що також переступили 98-річний поріг віку, о. Іван належить до найстарших віком священиків цілої Української Греко-Католицької Церкви