Теґи
https://vitaliy-kreslav.livejournal.com/8456.html
ГОРИ У ФОЛЬКЛОРІ БОЙКІВ
Матіїв М.Д.
У свідомості мешканців згаданої території відображено навколишнє географічне середовище, яке реалізується у фольклорі. Наша картотека нараховує понад 800 коломийок, чи співанок, як їх по-іншому називають бойки. Фольклор записаний автором у селах Центральної Бойківщини. Серед зібраного фактажу в близько 10-и його відсотках вживається оронім гора.
Аналіз матеріалу показує, що поселенці Бойківщини з особливою любов’ю оспівують гірський край за різних умов. Пор., напр.: гори були притулком, де панував деякий спокій і більш-менш добробут:
Заспіваю про край рідний,
Про рідні Карпати,
Та бо мені у Карпатах
Мило щебетати.
Ой вийду на на вас, гори, –
Коли в полонині
Так весело на серденьку,
Як малій дитині.
гори створювали певні труднощі життя (неврожайність, бідність грунтів, важкодоступність і т. ін.:
Ой Карпати, зелененькі!
На врожаї бідні,
Ой прикуте до вас серце,
Бо ви мені рідні.
Ой Карпати, мої милі!
Від вас горя знала,
Бо все життя, як альпеніст,
Висоти долала.
Ой я в горах тяжко жила,
Тяжко працювала,
Та любов до них не згасла-
Ще більше палала.
Любов ліричного героя поширюється і за межі рідних гір:
Зійшло сонце із-за гори,
Та й на полонину,
Освітило, обігріло
Цілу Україну.
Однак гори не завжди в центрі уваги співця: конкурує полонина «пасма високогірних безлісих вершин (рідше однієї вершини), що одночасно є пасовиськом»:
Ой не шуми, луже, дуже,
Зелений Бескиде. –
Відповіла полонинка,
Що за тя не піде.
Зближення полонини з Бескидом можливе за умови, якщо останній асоціювати з лугом. Тим-то і можна поріднити зеленого Бескида із заквітчаною полониною. У поетичній свідомості ліричного героя неживі предмети оспівуються як живі: одухотворені реалії здатні думати, розмовляти, переживати, кохати. «Людина в незначних подробицях навколишнього світу бачить прояви особистого життя і волі», – справедливо зауважує англійський етнограф Е. Тойлор (3, с. 129).
У коломийках гора поєднується із поняттями, які мають такі значення:
Віддалась мене, моя мамко,
За високі гори,
Та щоби я не верталась
До твоєї комори.
вигоду:
Ой далась мене, моя мамко,
За гори, за гори,
Не на щось ся не дивила,
Лиш на сиві воли.
Ой чи я ти не казала,
Чи не говорила:
Сиди дома, не йди в гори,
Бим ся не журила.
надію:
Чи я тобі не казала,
Легене, легене:
Покинь гори та долини
Та прийди до мене.
Ой на горі, на високі
Косарики косять,
Вже й сонце у полудні –
Їсти не приносять.
трагедію:
Ой на горі жито, жито,
Там жовніра вбито,
Червоною китайчиною
Личенько покрито
Іди, іди, сиріточко,
На високу гору,
Ой там твоя матінка
Спочиває в гробу.
безтурботність:
Ой у горах сніги впали –
Бойко ся не журит;
П’є горілку, любит дівку
Аж ся порох курит.
(перший сніг у горах викликає тривогу, оскільки селяни ще не закінчили осінні роботи й не готові до зими).
Заспіваю я на горі –
Та то самий собі,
Заспіваю на долині-
Та то білявчині.
нещасливе подружнє життя:
Через гору високую,
Через Татарівку,
Веде дідо бородатий
Молодийку дівку.
Подивлюся туди-сюди –
Не видно нікого,
В гори сині подивлюся –
Маю миленького.
кохання:
Ой ти, горо, та ти, горо,
Вийду на тя скоро,
А як на тя, горо, вийду –
З миленьким ся здиблю.
веселість:
Ой піду я межи гори,
Межи тії бойки;
Там музика дрібно грає,
Скачут полегойки.
Серед циклу бойківських емігрантських пісень спостерігаємо тугу співця за рідним краєм:
Ой ви, гори, та ви, гори,
Ви мої Карпати!
Не прийдеся більше, гори,
Мені вас топтати.
Порівняльною конструкцією у коломийці про самотність є безліса гора, що є символом одинокості, вона, як і дівчина, тужить:
Сумна гора без явора
Та без зеленого,
Сумна моя голівонька
Та без миленького.
Варіантом до терміна гора виступає верх (вирьх) «вершина гори взагалі», що за структурою є простим й об’єднується у дві словотвірні групи: безафіксну і суфіксальну. Пор.:
Летів голуб понад вирьх,
Летів пташок понад вершок,
Птаха я просила:
А я стою в ямці;
Скажи мому миленькому,
Не цілуйте мене хлопці
Що я йому простила.
Бо я скажу мамці.
Для уникнення повторів один варіант слова замінюється іншим:
Ой у вирьхах сніги впали,
Гори побіліли.
Чомусь наші, товаришу,
Дівки помарніли.
Спостерігається часте вживання демінутивної лексики. Слушно зауважує С.Я. Єрмоленко, що характерною ознакою народнопісенного словника є велика кількість лексем із суфіксами емоційної оцінки (4, с. 53):
Коли б мене молодийку
Груди не боліли,
Від мого би голосочку
Всі гориньки дзвеніли.
Цікаво, що більшість співанок йде від імені жінок. Цю особливість можна пояснити тим, що історично жінка завжди чекала чоловіка, зайнятого в пошуках їжі або на війнах. Її хвилювання, очікування, туга, радість та інші емоції відобразилися в усній творчості.
Додатковий збір фольклору дасть можливість не тільки детальніше проаналізувати вживання тих чи інших понять у народній творчості, але й стане у пригоді дослідникам для вивченя ментальності, формування свідомості та психології людності.
Література
1. Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження.- К.: Наук. думка, 1983.- С. 28.
2. Лесів М. Українські говірки у Польщі.- Варшава: Український архів, 1997. – С. 83.
3. Тойлор Э. Первобытная культура / Пер. с англ. Д.А. Коропчевского.- М.: Изд.-во полит. литературы, 1989.- С. 129.
4.Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова.- К.: Наук. думка, 1987.- С. 53.
