Позначки
Автор: Ольга Самборська, Берлін-Криве Озеро
Настоятель української православної церкви отець Леонід якось зауважив, що саме завдяки людям з Бескидів в Кривому Озері відродилася українська церква. Незабаром біля цієї церкви постане меморіальний знак в пам’ять і вшанування тих, завдяки кому ця церква відродилася: переселенцям зі Скородного і Лютовищ. Це знак на честь тих, на чию долю випали неабиякі страждання насильного виселення з рідної землі і виживання на чужині. Нацькована ворожим до українськості совєтським режимом місцева влада несправедливо цькувала переселенців, їх культуру і віру. Галицький діалект не мав жодної підтримки і більше того висміювався. Строката і багата історією культура переселенців нікого не цікавила, крім них самих. До сих пір не вивітрилося в Кривому Озері якщо не відверто вороже, то приховано дискримінаційне ставлення до переселенців. В 50-ті роки вони були чужаками, поступово їм ліпили негативно сфабриковане совєтською пропагандою клеймо “бендери”. Єдине, чого очікували від переселених – самовідданої праці в колгоспах як виправдання бездумного переселення.
Йшли роки. Совєтська машинерія робила свою брудну справу, тільки ефекту тієї справи не було ніякого. Галичани як були автентичними, так ними і залишилися. Саме тому отець Леонід з великою повагою говорить про переселенців і їх міцну духовність.
Так само з повагою говорить він і про тих, хто вже по відході своїх батьків до Бога, продовжує їх справу. Йдеться про покоління дітей переселенців, які мали щастя народитися в Бескидах, але своє свідоме життя розпочали в Кривому Озері. Першим ім’ям, яке назвав отець Леонід, коли говорив про ініціаторів встановлення меморіальної дошки переселенцям 1951 року, було – Ілля Крохмаль.
Це ім’я чуємо і в багатьох інших прикладах Читати далі